Особистісні характеристики та біль у попереку: як психологічні й соціальні чинники впливають на сприйняття болю?

Illustration

IVR Profosvita | 19 жовтня 2026

Особистісні характеристики та біль у попереку:
як психологічні й соціальні чинники впливають на сприйняття болю?

IVR Profosvita | 19 жовтня 2026

Illustration

Сприйняття болю — складний процес, на який впливають фізіологічні, психологічні та соціальні чинники. Навіть за подібних клінічних проявів люди можуть по-різному відчувати біль, реагувати на нього та відновлюватися після лікування.
Дослідження свідчать, що певну роль у сприйнятті болю можуть відігравати індивідуальні психологічні особливості, зокрема емоційні реакції, переконання щодо болю та способи подолання стресу. Водночас зв'язок між стійкими рисами особистості та больовою чутливістю залишається предметом наукових досліджень.
Розглянемо, які чинники можуть впливати на виникнення та перебіг болю в попереку, що відомо про роль особистісних характеристик і чому комплексне оцінювання стану пацієнта важливе для планування лікування.

Illustration

Біль у попереку: поширеність і вплив на якість життя

Біль у попереку є однією з найпоширеніших проблем опорно-рухового апарату та провідною причиною обмеження працездатності у світі.У більшості випадків біль у попереку є неспецифічним. Це означає, що під час обстеження неможливо встановити конкретне захворювання або структурне ушкодження, яке повністю пояснює больові відчуття.
Важливо враховувати, що інтенсивність болю не завжди безпосередньо відповідає ступеню змін у тканинах. На больовий досвід людини можуть впливати особливості роботи нервової системи, попередній досвід, психоемоційний стан, фізична активність та умови життя.
Крім впливу на фізичне самопочуття, біль у попереку може супроводжуватися зниженням працездатності, порушеннями сну, обмеженням повсякденної активності та погіршенням психоемоційного стану.


Illustration

Сприйняття болю — складний процес, на який впливають фізіологічні, психологічні та соціальні чинники. Навіть за подібних клінічних проявів люди можуть по-різному відчувати біль, реагувати на нього та відновлюватися після лікування.
Дослідження свідчать, що певну роль у сприйнятті болю можуть відігравати індивідуальні психологічні особливості, зокрема емоційні реакції, переконання щодо болю та способи подолання стресу. Водночас зв'язок між стійкими рисами особистості та больовою чутливістю залишається предметом наукових досліджень.
Розглянемо, які чинники можуть впливати на виникнення та перебіг болю в попереку, що відомо про роль особистісних характеристик і чому комплексне оцінювання стану пацієнта важливе для планування лікування.

Illustration

Біль у попереку: поширеність і вплив на якість життя

Біль у попереку є однією з найпоширеніших проблем опорно-рухового апарату та провідною причиною обмеження працездатності у світі.У більшості випадків біль у попереку є неспецифічним. Це означає, що під час обстеження неможливо встановити конкретне захворювання або структурне ушкодження, яке повністю пояснює больові відчуття.
Важливо враховувати, що інтенсивність болю не завжди безпосередньо відповідає ступеню змін у тканинах. На больовий досвід людини можуть впливати особливості роботи нервової системи, попередній досвід, психоемоційний стан, фізична активність та умови життя.
Крім впливу на фізичне самопочуття, біль у попереку може супроводжуватися зниженням працездатності, порушеннями сну, обмеженням повсякденної активності та погіршенням психоемоційного стану.


Чому важливо враховувати психологічні та соціальні чинники болю?

Illustration

Сучасний підхід до ведення пацієнтів із болем у попереку ґрунтується на біопсихосоціальній моделі. Вона передбачає комплексне оцінювання фізичного стану, психологічних особливостей і соціальних умов життя людини.
Зокрема, під час обстеження важливо враховувати не лише локалізацію та інтенсивність болю, а й те, як він впливає на рухову активність, сон, працездатність, емоційний стан і повсякденне функціонування.
Такий підхід допомагає фахівцям краще зрозуміти індивідуальний больовий досвід пацієнта, визначити чинники, які можуть підтримувати хронічний біль, і сформувати персоналізований план лікування та реабілітації.
При цьому психологічні й соціальні фактори є лише частиною загальної клінічної картини. Їх наявність не заперечує реальності больових відчуттів або можливої ролі фізіологічних порушень.

Illustration

Соціально-економічні чинники та біль у попереку

На виникнення, інтенсивність, тривалість болю можуть впливати не лише фізичні навантаження чи патологічні зміни в тканинах, а й соціальні умови, професійна діяльність, рівень освіти та доступність медичної допомоги.
Дослідники виявляють зв'язки між соціально-економічним становищем людини та ризиком розвитку або тривалого збереження больових симптомів.
Fliesser та співавт. (2018) дослідили зв'язок між соціально-економічними показниками та хронічним болем у попереку -результати показали, що професійний статус був найбільш значущим серед досліджених соціально-економічних показників, пов'язаних з інтенсивністю болю та обмеженням повсякденної активності.
Водночас окремі показники, зокрема рівень доходу, не продемонстрували статистично значущого зв'язку з інтенсивністю болю.
Ці результати свідчать, що різні складові соціально-економічного становища можуть по-різному асоціюватися з больовими проявами. Тому їх варто оцінювати окремо, а не розглядати як один універсальний фактор ризику.

Illustration

Психологічні фактори та їхній вплив на біль у попереку

На виникнення, інтенсивність, тривалість болю можуть впливати не лише фізичні навантаження чи патологічні зміни в тканинах, а й соціальні умови, професійна діяльність, рівень освіти та доступність медичної допомоги.
Дослідники виявляють зв'язки між соціально-економічним становищем людини та ризиком розвитку або тривалого збереження больових симптомів.
Вплив професійної діяльності та соціального статусу
Fliesser та співавт. (2018) дослідили зв'язок між соціально-економічними показниками та хронічним болем у попереку. У дослідженні взяли участь 352 особи, стан яких оцінювали на початку спостереження та через шість місяців. Результати показали, що професійний статус був найбільш значущим серед досліджених соціально-економічних показників, пов'язаних з інтенсивністю болю та обмеженням повсякденної активності.
Водночас окремі показники, зокрема рівень доходу, не продемонстрували статистично значущого зв'язку з інтенсивністю болю.
Ці результати свідчать, що різні складові соціально-економічного становища можуть по-різному асоціюватися з больовими проявами. Тому їх варто оцінювати окремо, а не розглядати як один універсальний фактор ризику.


Депресія та прогноз одужання

Illustration

Психологічні фактори відіграють важливу роль у сприйнятті болю, поведінці пацієнта та прогнозі одужання. Зокрема, депресія, тривожність, страх руху (кінезіофобія) та катастрофізація болю можуть посилювати больові відчуття, обмежувати фізичну активність і ускладнювати процес реабілітації.
За даними Shmagel та співавт. (2016), симптоми депресії спостерігалися приблизно у кожного третього американця з болем у попереку, тоді як серед людей без болю — приблизно в кожного п’ятого.
Дослідники встановили, що поєднання депресивних симптомів, високої інтенсивності болю та несприятливого психосоціального профілю пов’язане з нижчою ймовірністю одужання протягом шести місяців після фізичної терапії.
Клінічне значення: депресивні симптоми можуть супроводжуватися посиленням болю, страхом руху, уникненням фізичної активності та зниженням функціональних можливостей. Ці фактори необхідно враховувати під час планування реабілітації.

Чому важливо враховувати психологічні та соціальні чинники болю?

Illustration

Сучасний підхід до ведення пацієнтів із болем у попереку ґрунтується на біопсихосоціальній моделі. Вона передбачає комплексне оцінювання фізичного стану, психологічних особливостей і соціальних умов життя людини.
Зокрема, під час обстеження важливо враховувати не лише локалізацію та інтенсивність болю, а й те, як він впливає на рухову активність, сон, працездатність, емоційний стан і повсякденне функціонування.
Такий підхід допомагає фахівцям краще зрозуміти індивідуальний больовий досвід пацієнта, визначити чинники, які можуть підтримувати хронічний біль, і сформувати персоналізований план лікування та реабілітації.
При цьому психологічні й соціальні фактори є лише частиною загальної клінічної картини. Їх наявність не заперечує реальності больових відчуттів або можливої ролі фізіологічних порушень.

Illustration

Соціально-економічні чинники та біль у попереку

На виникнення, інтенсивність, тривалість болю можуть впливати не лише фізичні навантаження чи патологічні зміни в тканинах, а й соціальні умови, професійна діяльність, рівень освіти та доступність медичної допомоги.
Дослідники виявляють зв'язки між соціально-економічним становищем людини та ризиком розвитку або тривалого збереження больових симптомів.
Fliesser та співавт. (2018) дослідили зв'язок між соціально-економічними показниками та хронічним болем у попереку -результати показали, що професійний статус був найбільш значущим серед досліджених соціально-економічних показників, пов'язаних з інтенсивністю болю та обмеженням повсякденної активності.
Водночас окремі показники, зокрема рівень доходу, не продемонстрували статистично значущого зв'язку з інтенсивністю болю.
Ці результати свідчать, що різні складові соціально-економічного становища можуть по-різному асоціюватися з больовими проявами. Тому їх варто оцінювати окремо, а не розглядати як один універсальний фактор ризику.

Illustration

Психологічні фактори та їхній вплив на біль у попереку

На виникнення, інтенсивність, тривалість болю можуть впливати не лише фізичні навантаження чи патологічні зміни в тканинах, а й соціальні умови, професійна діяльність, рівень освіти та доступність медичної допомоги.
Дослідники виявляють зв'язки між соціально-економічним становищем людини та ризиком розвитку або тривалого збереження больових симптомів.
Вплив професійної діяльності та соціального статусу
Fliesser та співавт. (2018) дослідили зв'язок між соціально-економічними показниками та хронічним болем у попереку. У дослідженні взяли участь 352 особи, стан яких оцінювали на початку спостереження та через шість місяців. Результати показали, що професійний статус був найбільш значущим серед досліджених соціально-економічних показників, пов'язаних з інтенсивністю болю та обмеженням повсякденної активності.
Водночас окремі показники, зокрема рівень доходу, не продемонстрували статистично значущого зв'язку з інтенсивністю болю.Ці результати свідчать, що різні складові соціально-економічного становища можуть по-різному асоціюватися з больовими проявами. Тому їх варто оцінювати окремо, а не розглядати як один універсальний фактор ризику.

Illustration

Депресія та прогноз одужання

Психологічні фактори відіграють важливу роль у сприйнятті болю, поведінці пацієнта та прогнозі одужання. Зокрема, депресія, тривожність, страх руху (кінезіофобія) та катастрофізація болю можуть посилювати больові відчуття, обмежувати фізичну активність і ускладнювати процес реабілітації.

За даними Shmagel та співавт. (2016), симптоми депресії спостерігалися приблизно у кожного третього американця з болем у попереку, тоді як серед людей без болю — приблизно в кожного п’ятого.
Дослідники встановили, що поєднання депресивних симптомів, високої інтенсивності болю та несприятливого психосоціального профілю пов’язане з нижчою ймовірністю одужання протягом шести місяців після фізичної терапії.
Клінічне значення: депресивні симптоми можуть супроводжуватися посиленням болю, страхом руху, уникненням фізичної активності та зниженням функціональних можливостей. Ці фактори необхідно враховувати під час планування реабілітації.

Тривога, депресія та центральна сенситизація

Illustration

Тривожні та депресивні симптоми часто супроводжують хронічний біль, а в окремих випадках можуть передувати його розвитку. Психоемоційний стан людини впливає на сприйняття больових сигналів, реакцію на симптоми та здатність підтримувати повсякденну активність.
У психології розрізняють 2 види тривожності:
Ситуативна тривожність — тимчасова емоційна реакція на конкретні обставини, наприклад загострення болю, очікування медичної процедури або невизначеність щодо результатів лікування.
Особистісна тривожність — відносно стійка індивідуальна схильність сприймати різні ситуації як загрозливі та реагувати на них підвищеною тривогою.
Особистісні характеристики, попередній досвід, пережиті стресові події та звичні поведінкові реакції можуть впливати на інтенсивність болю, функціональні обмеження та якість життя пацієнтів (García-Torres, 2019).
George та Beneciuk (2015) встановили, що поєднання виражених психосоціальних чинників ризику, депресивних симптомів і високої інтенсивності болю асоціюється з менш сприятливим прогнозом відновлення протягом шести місяців.
Sliwka та співавт. (2018) також відзначили підвищену поширеність психічних розладів серед пацієнтів із хронічними захворюваннями. Ці результати підкреслюють значення оцінювання психоемоційного стану під час комплексного ведення пацієнтів.
Центральна сенситизація та підвищена больова чутливість
Одним із механізмів, що може брати участь у формуванні та підтриманні хронічного болю, є центральна сенситизація.
Центральна сенситизація — це підвищена реактивність нейронів центральної нервової системи на звичайні або підпорогові сенсорні стимули. Унаслідок цього больові відчуття можуть посилюватися, а стимули, які зазвичай не спричиняють болю, — сприйматися як болісні.
Тривога, депресивні симптоми та порушення сну можуть супроводжувати підвищену больову чутливість і впливати на перебіг хронічного болю.
У дослідженні Neblett та співавт. (2017), яке охопило 763 пацієнтів, було виявлено зв'язок між вираженістю симптомів, асоційованих із центральною сенситизацією, та такими показниками:
● тривожні й депресивні симптоми;● порушення сну;● висока інтенсивність болю;● функціональні обмеження.
Підвищена больова чутливість може поєднуватися з кінезіофобією — страхом руху через очікування болю або повторного ушкодження, катастрофізацією болю та поведінкою уникнення фізичної активності.
Такі реакції можуть сприяти зниженню рухової активності, погіршенню фізичної функції та ускладнювати реабілітацію.
Водночас наявність тривоги, депресії чи підвищених показників опитувальників сама по собі не підтверджує центральну сенситизацію. Оцінювання потребує врахування клінічної картини та інших можливих механізмів болю.
Важливо: зв'язок між психологічним станом і хронічним болем є двонаправленим. Психоемоційні чинники можуть змінювати сприйняття болю, тоді як тривалий больовий синдром здатний посилювати тривогу, погіршувати настрій і якість сну.
Оскільки значна частина досліджень у цій сфері має спостережний характер, виявлені асоціації не завжди підтверджують прямий причинно-наслідковий зв'язок.


Практичне значення для фізичного терапевта

Illustration

Під час роботи з пацієнтами з болем у попереку важливо враховувати психосоціальні чинники, які можуть впливати на перебіг захворювання, прихильність до реабілітації та результати лікування.
Особливу увагу варто приділяти:
● Тривожним і депресивним симптомам — можуть впливати на больове сприйняття, мотивацію та залученість до лікування.● Кінезіофобії — страх руху може обмежувати фізичну активність навіть за відсутності протипоказань до неї.● Катастрофізації болю — схильності сприймати больові відчуття як надмірно загрозливі та очікувати найгірших наслідків.● Поведінці уникнення — поступовому скороченню рухової та повсякденної активності через страх посилення симптомів.● Порушенням сну — можуть погіршувати самопочуття, підвищувати чутливість до болю та ускладнювати відновлення.
Біопсихосоціальний підхід допомагає виявляти чинники ризику тривалого болю, визначати індивідуальні бар'єри до відновлення та адаптувати реабілітаційну програму до потреб пацієнта.
Практична робота може включати навчання пацієнта щодо механізмів болю, поступове збільшення фізичного навантаження, формування впевненості в русі та підтримку самостійного керування симптомами.
За наявності виражених тривожних або депресивних симптомів доцільно рекомендувати консультацію відповідного фахівця з психічного здоров'я.
Комплексне оцінювання фізичних і психосоціальних чинників сприяє обґрунтованому плануванню реабілітації та поступовому відновленню функціональних можливостей пацієнта.


Тривога, депресія та центральна сенситизація

Illustration

Тривожні та депресивні симптоми часто супроводжують хронічний біль, а в окремих випадках можуть передувати його розвитку. Психоемоційний стан людини впливає на сприйняття больових сигналів, реакцію на симптоми та здатність підтримувати повсякденну активність.
У психології розрізняють два аспекти тривожності:
Ситуативна тривожність — тимчасова емоційна реакція на конкретні обставини, наприклад загострення болю, очікування медичної процедури або невизначеність щодо результатів лікування.
Особистісна тривожність — відносно стійка індивідуальна схильність сприймати різні ситуації як загрозливі та реагувати на них підвищеною тривогою.
Особистісні характеристики, попередній досвід, пережиті стресові події та звичні поведінкові реакції можуть впливати на інтенсивність болю, функціональні обмеження та якість життя пацієнтів (García-Torres, 2019).
George та Beneciuk (2015) встановили, що поєднання виражених психосоціальних чинників ризику, депресивних симптомів і високої інтенсивності болю асоціюється з менш сприятливим прогнозом відновлення протягом шести місяців.
Sliwka та співавт. (2018) також відзначили підвищену поширеність психічних розладів серед пацієнтів із хронічними захворюваннями. Ці результати підкреслюють значення оцінювання психоемоційного стану під час комплексного ведення пацієнтів.
Центральна сенситизація та підвищена больова чутливість
Одним із механізмів, що може брати участь у формуванні та підтриманні хронічного болю, є центральна сенситизація.
Центральна сенситизація — це підвищена реактивність нейронів центральної нервової системи на звичайні або підпорогові сенсорні стимули. Унаслідок цього больові відчуття можуть посилюватися, а стимули, які зазвичай не спричиняють болю, — сприйматися як болісні.
Тривога, депресивні симптоми та порушення сну можуть супроводжувати підвищену больову чутливість і впливати на перебіг хронічного болю.
У дослідженні Neblett та співавт. (2017), яке охопило 763 пацієнтів, було виявлено зв'язок між вираженістю симптомів, асоційованих із центральною сенситизацією, та такими показниками:
тривожні й депресивні симптоми;
порушення сну;
висока інтенсивність болю;
функціональні обмеження.
Підвищена больова чутливість може поєднуватися з кінезіофобією — страхом руху через очікування болю або повторного ушкодження, катастрофізацією болю та поведінкою уникнення фізичної активності.
Такі реакції можуть сприяти зниженню рухової активності, погіршенню фізичної функції та ускладнювати реабілітацію.
Водночас наявність тривоги, депресії чи підвищених показників опитувальників сама по собі не підтверджує центральну сенситизацію. Оцінювання потребує врахування клінічної картини та інших можливих механізмів болю.
Важливо: зв'язок між психологічним станом і хронічним болем є двонаправленим. Психоемоційні чинники можуть змінювати сприйняття болю, тоді як тривалий больовий синдром здатний посилювати тривогу, погіршувати настрій і якість сну.
Оскільки значна частина досліджень у цій сфері має спостережний характер, виявлені асоціації не завжди підтверджують прямий причинно-наслідковий зв'язок.
Практичне значення для фізичного терапевта
Під час роботи з пацієнтами з болем у попереку важливо враховувати психосоціальні чинники, які можуть впливати на перебіг захворювання, прихильність до реабілітації та результати лікування.
Особливу увагу варто приділяти:
Тривожним і депресивним симптомам — можуть впливати на больове сприйняття, мотивацію та залученість до лікування.
Кінезіофобії — страх руху може обмежувати фізичну активність навіть за відсутності протипоказань до неї.
Катастрофізації болю — схильності сприймати больові відчуття як надмірно загрозливі та очікувати найгірших наслідків.
Поведінці уникнення — поступовому скороченню рухової та повсякденної активності через страх посилення симптомів.
Порушенням сну — можуть погіршувати самопочуття, підвищувати чутливість до болю та ускладнювати відновлення.
Біопсихосоціальний підхід допомагає виявляти чинники ризику тривалого болю, визначати індивідуальні бар'єри до відновлення та адаптувати реабілітаційну програму до потреб пацієнта.
Практична робота може включати навчання пацієнта щодо механізмів болю, поступове збільшення фізичного навантаження, формування впевненості в русі та підтримку самостійного керування симптомами.
За наявності виражених тривожних або депресивних симптомів доцільно рекомендувати консультацію відповідного фахівця з психічного здоров'я.
Комплексне оцінювання фізичних і психосоціальних чинників сприяє обґрунтованому плануванню реабілітації та поступовому відновленню функціональних можливостей пацієнта.


Автор статті: Профосвіта ІВР
Джерела:
1. George SZ, Beneciuk JM. Psychological predictors of recovery from low back pain: a prospective study. BMC Musculoskelet Disord. 2015;16:49. DOI: 10.1186/s12891-015-0509-2. PubMed

2. Neblett R, Hartzell MM, Williams M, Bevers KR, Mayer TG, Gatchel RJ. Use of the Central Sensitization Inventory (CSI) as a treatment outcome measure for patients with chronic spinal pain disorder in a functional restoration program. Spine J. 2017;17(12):1819–1829. DOI: 10.1016/j.spinee.2017.06.0083. Sliwka A, Furgal M, Maga P, Drelicharz L, Mika P, Włoch T, et al. The role of psychopathology in perceiving, reporting and treating intermittent claudication: a systematic review. Int Angiol. 2018;37(5):335–345. DOI: 10.23736/S0392-9590.18.03948-2. PubMed
Додаткові джерела для уточнення статті4. Clark JR, Nijs J, Yeowell G, Holmes P, Goodwin PC. Trait Sensitivity, Anxiety, and Personality Are Predictive of Central Sensitization Symptoms in Patients with Chronic Low Back Pain. Pain Pract. 2019;19(8):800–810. DOI: 10.1111/papr.12809. Wiley Online Library

5. Søndergård S, Vaegter HB, Erlangsen A, Stenager E. Ten-year prevalence of mental disorders in patients presenting with chronic pain in secondary care: A register linkage cohort study. Eur J Pain. 2018;22(2):346–354. DOI: 10.1002/ejp.1124.

Патологічний процес

Точна етіологія хвороби Дюпюїтрена невідома, проте дослідники виявили ряд факторів ризику. Найчастіше хворобу виявляють у представників білої європеоїдної раси в Північній Європі. В середньому хвороба настає в 60 років, з віком частота захворюваності зростає. Частіше хвороба вражає чоловіків, проте в більш літньому віці гендерна межа стирається.
Близнюковий метод і дослідження сімей показують, що у хвороби Дюпюїтрена є сильна генетична складова. Так, члени сімей, де хвороба вже зустрічалася, можуть мати більш важкі форми контрактури або можуть зіткнутися з нею в більш ранньому віці.

Передбачувані фактори ризику навколишнього середовища:

● вживання алкоголю● куріння● ручна праця або вплив вібрацій● підвищений рівень глюкози в крові● мала вага тіла, низький індекс маси тіла● використання протисудомних препаратів.

Хвороба Дюпюїтрена часто супроводжується рядом інших захворювань, включаючи: епілепсію, цукровий діабет, ВІЛ, плечолопатковий періартрит і онкологічні захворювання.