Діагностична візуалізація при скелетно-м’язовому болю: коли обстеження приносить більше шкоди, ніж користі?
МРТ, КТ, рентгенографія та ультразвукове дослідження є важливими інструментами сучасної медицини. Проте їх надмірне використання не завжди покращує результати лікування.
IVR Profosvita | 19 жовтня 2026
У деяких випадках необґрунтована діагностична візуалізація може призвести до гіпердіагностики, підвищення тривожності пацієнта, додаткових медичних втручань і невиправданих витрат.
Особливо актуальною проблема необґрунтована діагностична візуалізація є у сфері скелетно-м’язової медицини, де структурні зміни, виявлені під час обстеження, не завжди пояснюють біль або функціональні обмеження пацієнта.
Відтак перед призначенням візуалізації важливо оцінювати її клінічну доцільність: яку інформацію необхідно отримати, як вона вплине на встановлення діагнозу та чи змінить подальшу тактику лікування.
Клінічні ризики надмірної діагностичної візуалізації
Невиправдане використання інструментальних досліджень може мати наслідки, що виходять за межі додаткових фінансових витрат.
Серед основних ризиків - променеве навантаження, хибна інтерпретація структурних змін, формування негативних переконань щодо власного здоров’я та призначення втручань без достатніх клінічних підстав.
Променеве навантаження
Рентгенографія та комп’ютерна томографія передбачають використання іонізуючого випромінювання. Доза опромінення залежить від виду дослідження, анатомічної ділянки та протоколу сканування.
Хоча під час багатьох рентгенологічних досліджень променеве навантаження є відносно невеликим, його доцільність необхідно оцінювати з урахуванням очікуваної діагностичної користі. Особливого значення це набуває за потреби повторних обстежень.
Водночас важливо розмежовувати методи візуалізації: МРТ та ультразвукове дослідження не використовують іонізуючого випромінювання, тому ризики, пов’язані з променевим навантаженням, на них не поширюються.
Завдання клініциста - обирати метод дослідження відповідно до клінічних показань і пояснювати пацієнтові його потенційну користь, обмеження та ризики.
Медичне «ярликування» та ноцебо-ефект
Одним із менш очевидних наслідків діагностичної візуалізації є вплив результатів обстеження на сприйняття пацієнтом власного здоров’я.
У висновках МРТ, КТ або рентгенографії часто трапляються терміни «дегенеративні зміни», «протрузія», «артроз», «розрив» або «зношення». Без належного клінічного пояснення такі формулювання можуть сприйматися як свідчення серйозного чи незворотного пошкодження.
Проте структурні зміни не завжди корелюють з інтенсивністю болю, рівнем функціональних обмежень або прогнозом відновлення. Частина подібних знахідок трапляється і в людей, які не мають жодних симптомів.
Коли пацієнт отримує інформацію про «пошкодження» без відповідного контексту, це може сприяти формуванню негативних очікувань - так званого ноцебо-ефекту.
Його можливими проявами є:● підвищення тривожності щодо стану здоров’я;● страх руху та фізичного навантаження;● уникання повсякденної активності;● переконання у крихкості або незворотному пошкодженні тканин;● зниження впевненості у власних можливостях відновлення.
Тому важливо пояснювати результати дослідження в контексті симптомів, клінічного обстеження та функціонального стану пацієнта.
Виявлена структурна зміна не завжди є причиною болю та не обов’язково потребує окремого лікування.
Підвищення ймовірності інвазивних втручань
Додатковою проблемою є потенційний каскад медичних втручань, який може розпочатися після виявлення структурних змін.
Наприклад, результати візуалізації можуть стати підставою для подальших консультацій, ін’єкційних процедур або розгляду оперативного лікування.
У певних клінічних ситуаціях такі втручання є необхідними та обґрунтованими. Проте сама наявність змін на зображенні ще не означає, що інвазивне лікування покращить стан пацієнта.
Рішення має ґрунтуватися на сукупності чинників: симптомах, результатах клінічного обстеження, функціональних порушеннях, ефективності попереднього лікування та індивідуальних потребах пацієнта.
Особливо важливо оцінити, чи відповідає виявлена патологія клінічній картині та чи існують достатні показання для втручання.
Збільшення використання медичних ресурсів без додаткової користі
Надмірна візуалізація також може сприяти збільшенню кількості консультацій, медикаментозних призначень та лікувальних процедур.
У результаті - пацієнт витрачає більше часу й коштів на медичну допомогу, хоча це не обов’язково супроводжується швидшим зменшенням болю або покращенням функціонального стану.
Показовим прикладом є неспецифічний біль у попереку. За відсутності ознак серйозної патології рутинна рання візуалізація зазвичай не покращує клінічні результати, проте може бути пов’язана з подальшим збільшенням використання медичних послуг.
Отже, ефективність діагностики доцільно оцінювати не за кількістю проведених обстежень, а за їхнім впливом на клінічні рішення та результати лікування..
Ультразвукове дослідження в місці надання допомоги: переваги та обмеження
Окремої уваги заслуговує ультразвукове дослідження безпосередньо в місці надання медичної допомоги - Point-of-Care Ultrasound (POCUS).
Цей підхід дозволяє клініцисту отримувати додаткову інформацію під час консультації та використовувати її для вирішення конкретного діагностичного або терапевтичного завдання.
У скелетно-м’язовій медицині POCUS може бути корисним для:● виявлення суглобового випоту;● оцінювання окремих поверхневих м’якотканинних структур;● ультразвукової навігації під час ін’єкцій та інших процедур;● уточнення конкретних клінічних питань, на які може відповісти ультразвукове дослідження.
За належної підготовки спеціаліста та відповідних показань POCUS може підвищувати точність окремих втручань і спрощувати діагностичний маршрут пацієнта.
Однак доступність ультразвукового апарата сама по собі не є підставою для проведення дослідження.
Рутинне сканування за відсутності конкретного клінічного питання може призводити до виявлення випадкових або малозначущих структурних змін. Це створює ризик гіпердіагностики та призначення лікування, необхідність якого не підтверджена клінічною картиною.
Клінічний приклад: біль у коліні після збільшення фізичної активності
Розглянемо умовну клінічну ситуацію.
Молода жінка після тривалої перерви повертається до інтенсивних фізичних тренувань. Через певний час у неї виникає біль у передній частині коліна, переважно в ділянці надколінка.
За результатами збору анамнезу та фізикального обстеження клінічна картина відповідає пателофеморальному больовому синдрому.
Попри відсутність очевидних показань до додаткової візуалізації, пацієнтці проводять ультразвукове дослідження, під час якого описують незначні структурні зміни хрящових або навколосуглобових тканин.
При цьому результати обстеження не змінюють початкову терапевтичну тактику, яка передбачає:
● тимчасову адаптацію фізичного навантаження;● поступове відновлення переносимості активності;● індивідуально підібрані вправи;● поетапне повернення до звичного рівня тренувань.
Однак інформація про виявлені «дегенеративні зміни» може викликати у пацієнтки сумніви щодо можливості повноцінного відновлення та страх подальшого навантаження на колінний суглоб.
У цій ситуації важливе питання полягає в тому, чи мала візуалізація достатню клінічну цінність, якщо її результати не вплинули на лікування.
Водночас зауважимо, що ультразвукове дослідження має обмеження в оцінюванні певних ділянок суглобового хряща, зокрема ретропателярної поверхні.
Тому наведений приклад демонструє насамперед проблему інтерпретації другорядних знахідок, а не можливості УЗД як повноцінного методу оцінювання всіх внутрішньосуглобових структур.
Чи потрібно фізичним терапевтам самостійно інтерпретувати результати візуалізації?
Знання принципів діагностичної візуалізації можуть бути корисними для фізичних терапевтів, особливо тих, хто працює в міждисциплінарних командах, лікарнях, ургентних службах або бере участь у первинному оцінюванні пацієнтів.
У таких умовах розуміння можливостей різних методів візуалізації, типових знахідок та їхнього клінічного значення може допомагати в комунікації з іншими спеціалістами й плануванні подальшої допомоги.
Водночас самостійна радіологічна інтерпретація зображень потребує відповідної підготовки та повинна здійснюватися в межах професійних компетенцій і чинного законодавства.
Для більшості фізичних терапевтів, які працюють зі скелетно-м’язовими станами в амбулаторній практиці, пріоритетними залишаються інші навички:
1. клінічне мислення та диференційне оцінювання;
2. виявлення ознак серйозної патології та своєчасне 3. направлення до лікаря;
4. ефективна комунікація з пацієнтом;
5. критичне оцінювання наукових доказів;
6. спільне прийняття клінічних рішень;
7. індивідуалізація реабілітаційних втручань;
8. формування терапевтичного альянсу.
При цьому фізичний терапевт має розуміти зміст радіологічного висновку настільки, щоб співвіднести його з клінічною картиною, визначити можливі обмеження для реабілітації та за потреби ініціювати міждисциплінарне обговорення.
Як правильно пояснювати результати візуалізації пацієнтам?
Комунікація результатів діагностичних досліджень є важливою складовою клінічної практики.
Навіть після детальної консультації пацієнт може запам’ятати лише окремі слова з висновку або сам факт направлення на обстеження. При цьому основне клінічне значення отриманих результатів залишається незрозумілим.
Проблема посилюється через використання складної медичної термінології та доступність повних результатів обстежень в електронних медичних системах.
Тому недостатньо лише повідомити пацієнтові, які зміни виявлені. Необхідно пояснити, що саме ці знахідки означають для його стану, прогнозу та подальшого лікування.
Адаптація пояснень до потреб пацієнта
Різні пацієнти потребують різного рівня деталізації.
Одним достатньо знати, що обстеження не виявило патології, яка потребує специфічного лікування. Інші прагнуть отримати докладне пояснення кожного пункту радіологічного висновку.
Оптимальний підхід - уточнити інформаційні потреби пацієнта на початку розмови.
Наприклад:
«Ви хотіли б, щоб ми детально розглянули весь висновок, чи насамперед обговорили ті знахідки, які можуть бути пов’язані з вашими симптомами?»
Такий підхід допомагає уникати інформаційного перевантаження, зберігаючи відкритість і залученість пацієнта до прийняття рішень.
Пояснюйте клінічне значення, а не лише структурні зміни
Результати діагностичного дослідження варто розглядати разом з анамнезом, симптомами та даними фізикального обстеження.
Наприклад, повідомлення про дегенеративні зміни міжхребцевих дисків доцільно супроводжувати поясненням, що подібні знахідки можуть траплятися і в людей без болю, а їхній зв’язок із симптомами потребує клінічної оцінки.
Важливо також обговорити:● чи відповідають результати обстеження симптомам; ● чи впливають виявлені зміни на прогноз;● які фізичні навантаження залишаються безпечними та доцільними;● які варіанти лікування мають найбільшу очікувану користь;
за яких обставин необхідно повторно звернутися по медичну допомогу.
Окрему увагу варто приділяти формулюванням. Замість категоричних тверджень про «зношений хребет» або «зруйнований суглоб» доцільно використовувати нейтральну, клінічно точну мову.
Це допомагає формувати реалістичне розуміння стану здоров’я, зменшувати невиправдані побоювання та підтримувати активну участь пацієнта у відновленні.
Коли діагностична візуалізація справді необхідна?
Раціональне використання інструментальних методів не передбачає відмови від діагностики. Навпаки, своєчасне проведення обґрунтованого дослідження може бути вирішальним для встановлення діагнозу та вибору лікування.
Візуалізація особливо важлива, коли існує підозра на серйозну патологію, зокрема перелом, пухлинний процес, інфекційне ураження або значущу неврологічну компресію.
Додаткове обстеження також може бути необхідним у разі нетипової клінічної картини, прогресування неврологічних порушень, відсутності очікуваного покращення після належного лікування або підготовки до втручання, яке потребує уточнення анатомічних структур.
У таких ситуаціях вибір конкретного методу дослідження визначається клінічним питанням, доступними рекомендаціями та індивідуальними характеристиками пацієнта.
Відповідно, рішення про візуалізацію не можна зводити лише до наявності чи відсутності болю. Важливими є його характер, супутні симптоми, результати клінічного оцінювання та ймовірність патології, яка потребує специфічної тактики.
Висновки
Діагностична візуалізація відіграє важливу роль у сучасній скелетно-м’язовій медицині. Водночас збільшення кількості обстежень не завжди означає покращення якості медичної допомоги.
Надмірне використання МРТ, КТ, рентгенографії та УЗД може призводити до виявлення клінічно незначущих змін, формування негативних переконань у пацієнтів, додаткових втручань і невиправданого використання медичних ресурсів.
Головне питання перед призначенням діагностичного дослідження: чи змінить його результат подальші клінічні рішення?
Якщо очікувана інформація не впливає на діагностику, лікування або прогноз, а ознаки серйозної патології відсутні, доцільність візуалізації варто переглянути.
Раціональний підхід до діагностики дозволяє зосередити увагу на клінічно значущих змінах, функціональному стані пацієнта та втручаннях, які мають найбільшу очікувану користь.
Джерела
● Physiotutors. Diagnostic Imaging in Musculoskeletal Pain: Guideline Adherence and Clinical Realities. 27 September 2025. https://www.physiotutors.com/diagnostic-imaging-in-musculoskeletal-pain-guideline-adherence-and-clinical-realities/
● American College of Radiology. ACR Appropriateness Criteria®: Low Back Pain. https://acsearch.acr.org/list/GetAppendix?TopicId=141&TopicName=Low+Back+Pain
● RadiologyInfo.org. Appropriateness Criteria: Low Back Pain. https://www.radiologyinfo.org/en/info/acs-low-back-painnt