Контрактура Дюпюїтрена: що дійсно працює в лікуванні?

Illustration

IVR Profosvita | 19 жовтня 2026

Контрактура Дюпюїтрена: що дійсно працює в лікуванні?

IVR Profosvita | 19 жовтня 2026

Illustration

Контрактура Дюпюїтрена

Контрактура Дюпюїтрена – прогресуюче захворювання долонної фасції, яке призводить до її вкорочення, потовщення і фіброзного переродження долонного апоневрозу.

Анатомічні особливості долонної фасції

Фасція кисті анатомічно пов'язана з фасцією передпліччя та іншими фасціальними структурами верхньої кінцівки.
У центральній частині долоні глибока фасція потовщується, утворюючи долонний апоневроз — щільну сполучнотканинну структуру, яка захищає розташовані під нею сухожилля згиначів пальців, судини та нерви.
Дистально волокна долонного апоневрозу продовжуються до пальців і мають зв'язки з їхніми фіброзними структурами.
При хворобі Дюпюїтрена відбувається патологічна проліферація фібробластів і міофібробластів, що супроводжується надмірним накопиченням колагену та формуванням щільних фіброзних вузлів і тяжів. У міру прогресування захворювання ці зміни можуть призводити до розвитку згинальних контрактур пальців.
Клінічні ознаки
У міру того, як поздовжні волокна долонної фасції піддаються фіброзу, п'ястно-фалангові і проксимальні міжфалангові суглоби застигають в положенні згинання. Найчастіше страждає безіменний палець - слідом йдуть мізинець, середній і вказівний. 
Останнім часом частіше використовується термін «хвороба Дюпюїтрена», а не «контрактура Дюпюїтрена», оскільки цей стан не завжди супроводжується згинальною деформацією пальців.





Патологічний процес

Точна етіологія хвороби Дюпюїтрена невідома, проте дослідники виявили ряд факторів ризику. Найчастіше хворобу виявляють у представників білої європеоїдної раси в Північній Європі. 
В середньому хвороба настає в 60 років, з віком частота захворюваності зростає. 
Частіше хвороба вражає чоловіків, проте в більш літньому віці гендерна межа стирається.
Близнюковий метод і дослідження сімей показують, що у хвороби Дюпюїтрена є сильна генетична складова. Так, члени сімей, де хвороба вже зустрічалася, можуть мати більш важкі форми контрактури або можуть зіткнутися з нею в більш ранньому віці. 

Передбачувані фактори ризику навколишнього середовища:
● вживання алкоголю● куріння● ручна праця або вплив вібрацій● підвищений рівень глюкози в крові● мала вага тіла, низький індекс маси тіла● використання протисудомних препаратів. 
Хвороба Дюпюїтрена часто супроводжується рядом інших захворювань, включаючи: епілепсію, цукровий діабет, ВІЛ, плечолопатковий періартрит і онкологічні захворювання.

Контрактура Дюпюїтрена – прогресуюче захворювання долонної фасції, яке призводить до її вкорочення, потовщення і фіброзного переродження долонного апоневрозу.

Анатомічні особливості долонної фасції
Фасція кисті анатомічно пов'язана з фасцією передпліччя та іншими фасціальними структурами верхньої кінцівки.

У центральній частині долоні глибока фасція потовщується, утворюючи долонний апоневроз — щільну сполучнотканинну структуру, яка захищає розташовані під нею сухожилля згиначів пальців, судини та нерви.

Дистально волокна долонного апоневрозу продовжуються до пальців і мають зв'язки з їхніми фіброзними структурами.

При хворобі Дюпюїтрена відбувається патологічна проліферація фібробластів і міофібробластів, що супроводжується надмірним накопиченням колагену та формуванням щільних фіброзних вузлів і тяжів. У міру прогресування захворювання ці зміни можуть призводити до розвитку згинальних контрактур пальців.

Клінічні ознаки
У міру того, як поздовжні волокна долонної фасції піддаються фіброзу, п'ястно-фалангові і проксимальні міжфалангові суглоби застигають в положенні згинання. Найчастіше страждає безіменний палець - слідом йдуть мізинець, середній і вказівний. Останнім часом все частіше використовується термін «хвороба Дюпюїтрена», а не «контрактура Дюпюїтрена», оскільки цей стан не завжди супроводжується згинальною деформацією пальців.

Illustration

Патологічний процес

Точна етіологія хвороби Дюпюїтрена невідома, проте дослідники виявили ряд факторів ризику. Найчастіше хворобу виявляють у представників білої європеоїдної раси в Північній Європі.
В середньому хвороба настає в 60 років, з віком частота захворюваності зростає.
Частіше хвороба вражає чоловіків, проте в більш літньому віці гендерна межа стирається.
Близнюковий метод і дослідження сімей показують, що у хвороби Дюпюїтрена є сильна генетична складова. Так, члени сімей, де хвороба вже зустрічалася, можуть мати більш важкі форми контрактури або можуть зіткнутися з нею в більш ранньому віці.
Передбачувані фактори ризику навколишнього середовища:
● вживання алкоголю● куріння● ручна праця або вплив вібрацій● підвищений рівень глюкози в крові● мала вага тіла, низький індекс маси тіла● використання протисудомних препаратів.
Хвороба Дюпюїтрена часто супроводжується рядом інших захворювань, включаючи: епілепсію, цукровий діабет, ВІЛ, плечолопатковий періартрит і онкологічні захворювання.

Клінічна картина

Зазвичай контрактура Дюпюїтрена не проявляється відразу – вона може розвиватися роками. Хоча в деяких випадках це може зайняти і кілька місяців або навіть тижнів. В основному хвороба вражає чоловіків європейського походження.
Починається хвороба з того, що шкіра на долоні стає товстішою, в результаті чого на ній утворюються складки і ямочки.
У міру розвитку захворювання в області долоні утворюються пучки фіброзної тканини, які можуть поширюватися дистально, у напрямку до пальців. 

Illustration

Це ущільнення і вкорочення призводить до згинальної деформації пальців.
Найчастіше контрактура Дюпюїтрена вражає обидві руки, причому на одній з них вона проявляється сильніше.

Діагностика

Діагноз можна поставити на основі фізикального огляду та вимірювання кута згинання за допомогою гоніометрії. Хвороба Дюпюїтрена має кілька характерних ознак, серед яких – нарости, тяжі або контрактури, а також точкові вдавлення на шкірі, ступінь залучення шкіри до патологічного процесу.
Також слід звернути увагу на кут між п'ястно-фаланговим і проксимальним міжфаланговим суглобом, наявність шрамів після операцій і чутливість долоні та пальців.
Кут згинальної контрактури можна виміряти за допомогою гоніометра. Tubiana створив систему стадіювання виходячи з кута обмеження розгинання пальців.
Виділяють 4 стадії захворювання, де перша стадія означає найлегший ступінь згинальної контрактури, а четверта – найважчий.

Illustration

Про тяжкість хвороби також можна судити за «настільним» тестом, або тестом Х'юстона (Hueston tabletop test).Даний тест показує наявність або відсутність згинальної контрактури.
Він виконується наступним чином: пацієнта просять покласти руку на стіл долонею вниз. Якщо рука повністю торкається столу, і пальці з долонею залишаються в одній площині, значить контрактура відсутня.

Illustration

Диференційні діагнозиІснують і інші захворювання, при яких розвивається згинальна контрактура пальців і з'являються нарости на руці.
Диференційні діагнози при хворобі Дюпюїтрена:● Мозоль.● Епітеліоїдна саркома.● Гігрома.● Стенозуючий тендовагініт.● Гігантоклітинна пухлина сухожильної піхви.● Пошкодження сухожилля згиначів.● Нейропатія ліктьового нерва.● Камптодактилія.● Фіброматоз і фіброми.● Долонний (пальмарний) тендиніт.

Оцінка результатів

Оскільки згинальна контрактура пальців є одним з основних порушень при хворобі Дюпюїтрена, необхідно виміряти обсяг рухів у п'ястно-фалангових суглобах, проксимальних міжфалангових суглобах і дистальних міжфалангових суглобах.
Необхідно виміряти активну і пасивну флексію та екстензію. Отримані дані будуть служити вихідною величиною. Ці вимірювання слід проводити протягом усього процесу лікування, оскільки вони також можуть бути використані для визначення ступеня тяжкості контрактур.
Також важливо оцінити функціонування руки пацієнта.Для цього можна використовувати тести та опитувальники, такі як DASH, або його коротшу версію The Quick Dash. Опитувальник DASH являє собою анкету з 30 питань. Він орієнтований на оцінку функцій і симптомів у пацієнтів, які мають проблеми з верхньою кінцівкою.
Ще один інструмент для оцінки кисті та руки — Short Form-36. Це опитувальник з 36 питань, який носить більш загальний характер і використовується при роботі з різними захворюваннями. Він може бути корисний для визначення загального стану здоров'я та благополуччя пацієнта.

Клінічна картина

Зазвичай контрактура Дюпюїтрена не проявляється відразу – вона може розвиватися роками. Хоча в деяких випадках це може зайняти і кілька місяців або навіть тижнів. В основному хвороба вражає чоловіків європейського походження.
Починається хвороба з того, що шкіра на долоні стає товстішою, в результаті чого на ній утворюються складки і ямочки.
У міру розвитку захворювання в області долоні утворюються пучки фіброзної тканини, які можуть поширюватися дистально, у напрямку до пальців. 

Illustration

Це ущільнення і вкорочення призводить до згинальної деформації пальців.
Найчастіше контрактура Дюпюїтрена вражає обидві руки, причому на одній з них вона проявляється сильніше.

Діагностика


Діагноз можна поставити на основі фізикального огляду та вимірювання кута згинання за допомогою гоніометрії. Хвороба Дюпюїтрена має кілька характерних ознак, серед яких – нарости, тяжі або контрактури, а також точкові вдавлення на шкірі, ступінь залучення шкіри до патологічного процесу.
Також слід звернути увагу на кут між п'ястно-фаланговим і проксимальним міжфаланговим суглобом, наявність шрамів після операцій і чутливість долоні та пальців.
Кут згинальної контрактури можна виміряти за допомогою гоніометра. Tubiana створив систему стадіювання виходячи з кута обмеження розгинання пальців.
Виділяють 4 стадії захворювання, де перша стадія означає найлегший ступінь згинальної контрактури, а четверта – найважчий.

Illustration

Про тяжкість хвороби також можна судити за «настільним» тестом, або тестом Х'юстона (Hueston tabletop test).Даний тест показує наявність або відсутність згинальної контрактури.
Він виконується наступним чином: пацієнта просять покласти руку на стіл долонею вниз. Якщо рука повністю торкається столу, і пальці з долонею залишаються в одній площині, значить контрактура відсутня.

Illustration

Диференційні діагнози
Існують і інші захворювання, при яких розвивається згинальна контрактура пальців і з'являються нарости на руці.
Диференційні діагнози при хворобі Дюпюїтрена:● Мозоль.● Епітеліоїдна саркома.● Гігрома.● Стенозуючий тендовагініт.● Гігантоклітинна пухлина сухожильної піхви.● Пошкодження сухожилля згиначів.● Нейропатія ліктьового нерва.● Камптодактилія.● Фіброматоз і фіброми.● Долонний (пальмарний) тендиніт.

Оцінка результатів

Оскільки згинальна контрактура пальців є одним з основних порушень при хворобі Дюпюїтрена, необхідно виміряти обсяг рухів у п'ястно-фалангових суглобах, проксимальних міжфалангових суглобах і дистальних міжфалангових суглобах.
Необхідно виміряти активну і пасивну флексію та екстензію. Отримані дані будуть служити вихідною величиною. Ці вимірювання слід проводити протягом усього процесу лікування, оскільки вони також можуть бути використані для визначення ступеня тяжкості контрактур.
Також важливо оцінити функціонування руки пацієнта.Для цього можна використовувати тести та опитувальники, такі як DASH, або його коротшу версію The Quick Dash. Опитувальник DASH являє собою анкету з 30 питань. Він орієнтований на оцінку функцій і симптомів у пацієнтів, які мають проблеми з верхньою кінцівкою.
Ще один інструмент для оцінки кисті та руки — Short Form-36. Це опитувальник з 36 питань, який носить більш загальний характер і використовується при роботі з різними захворюваннями. Він може бути корисний для визначення загального стану здоров'я та благополуччя пацієнта.

Клінічна картина

Зазвичай контрактура Дюпюїтрена не проявляється відразу – вона може розвиватися роками. Хоча в деяких випадках це може зайняти і кілька місяців або навіть тижнів. В основному хвороба вражає чоловіків європейського походження.
Починається хвороба з того, що шкіра на долоні стає товстішою, в результаті чого на ній утворюються складки і ямочки.
У міру розвитку захворювання в області долоні утворюються пучки фіброзної тканини, які можуть поширюватися дистально, у напрямку до пальців. 

Illustration

Це ущільнення і вкорочення призводить до згинальної деформації пальців.
Найчастіше контрактура Дюпюїтрена вражає обидві руки, причому на одній з них вона проявляється сильніше.

Діагностика


Діагноз можна поставити на основі фізикального огляду та вимірювання кута згинання за допомогою гоніометрії. Хвороба Дюпюїтрена має кілька характерних ознак, серед яких – нарости, тяжі або контрактури, а також точкові вдавлення на шкірі, ступінь залучення шкіри до патологічного процесу.
Також слід звернути увагу на кут між п'ястно-фаланговим і проксимальним міжфаланговим суглобом, наявність шрамів після операцій і чутливість долоні та пальців.
Кут згинальної контрактури можна виміряти за допомогою гоніометра. Tubiana створив систему стадіювання виходячи з кута обмеження розгинання пальців.
Виділяють 4 стадії захворювання, де перша стадія означає найлегший ступінь згинальної контрактури, а четверта – найважчий.

Illustration

Про тяжкість хвороби також можна судити за «настільним» тестом, або тестом Х'юстона (Hueston tabletop test).Даний тест показує наявність або відсутність згинальної контрактури.
Він виконується наступним чином: пацієнта просять покласти руку на стіл долонею вниз. Якщо рука повністю торкається столу, і пальці з долонею залишаються в одній площині, значить контрактура відсутня.

Illustration

Диференційні діагнози
Існують і інші захворювання, при яких розвивається згинальна контрактура пальців і з'являються нарости на руці.
Диференційні діагнози при хворобі Дюпюїтрена:● Мозоль.● Епітеліоїдна саркома.● Гігрома.● Стенозуючий тендовагініт.● Гігантоклітинна пухлина сухожильної піхви.● Пошкодження сухожилля згиначів.● Нейропатія ліктьового нерва.● Камптодактилія.● Фіброматоз і фіброми.● Долонний (пальмарний) тендиніт.

Оцінка результатів

Оскільки згинальна контрактура пальців є одним з основних порушень при хворобі Дюпюїтрена, необхідно виміряти обсяг рухів у п'ястно-фалангових суглобах, проксимальних міжфалангових суглобах і дистальних міжфалангових суглобах.
Необхідно виміряти активну і пасивну флексію та екстензію. Отримані дані будуть служити вихідною величиною. Ці вимірювання слід проводити протягом усього процесу лікування, оскільки вони також можуть бути використані для визначення ступеня тяжкості контрактур.
Також важливо оцінити функціонування руки пацієнта.Для цього можна використовувати тести та опитувальники, такі як DASH, або його коротшу версію The Quick Dash. Опитувальник DASH являє собою анкету з 30 питань. Він орієнтований на оцінку функцій і симптомів у пацієнтів, які мають проблеми з верхньою кінцівкою.
Ще один інструмент для оцінки кисті та руки — Short Form-36. Це опитувальник з 36 питань, який носить більш загальний характер і використовується при роботі з різними захворюваннями. Він може бути корисний для визначення загального стану здоров'я та благополуччя пацієнта.

Хірургічне втручання

Хірургічне втручання в даний час є основним методом лікування хвороби Дюпюїтрена при наявності контрактури, що обмежує функцію кисті. Операції з корекції згинальних контрактур пальців можна розділити на 4 види: 1. Проста фасціотомія,2. Часткова фасціоектомія,3. Тотальна фасціоектомія, 4. Дермофасцієктомія.
Зазначені втручання перераховані в порядку від найменш інвазивного до найбільш інвазивного.
1. Проста фасціоектомія виконується черезшкірно або через невеликі розрізи на шкірі. Завдання хірурга при цьому – відокремити деформовані ділянки тканини і за рахунок цього зняти згинальну контрактуру. Під час звичайної фасціоектомії стягнута тканина лише розрізається, але не видаляється з пальця. Даний вид операції рекомендований на початкових стадіях хвороби, коли згинальна контрактура піддається пасивній корекції в п'ястно-фалангових суглобах.
2. При частковій фасціоектомії видаленню піддаються пошкоджені ділянки долонної фасції.
3. Тотальна фасціоектомія – більш інвазивна операція, при якій видаляється вся долонна фасція, в тому числі і здорова тканина фасції. Сучасні нідерландські настанови не рекомендують її для рутинного застосування.
4. Дермофасціоектомія - найбільш інвазивне оперативне втручання при хворобі Дюпюїтрена. Під час даної процедури видаляються пошкоджені тканини долонної фасції, в тому числі всі нарости і тяжі, шкірні покриви, а також підшкірно-жирова клітковина. Після операції ділянка хірургічного втручання закривається шкірним аутотрансплантатом, для якого використовується повношаровий клапоть шкіри.
Додаткові хірургічні методи
При тяжких, тривалих згинальних контрактурах проксимальних міжфалангових суглобів у деяких випадках застосовують апарати зовнішньої фіксації для поступового розгинання пальців. Їх використання визначається індивідуально, а докази ефективності залишаються обмеженими.
У виняткових випадках тяжких рецидивних контрактур, коли попередні втручання не дали результату, а функція пальця суттєво порушена, можуть розглядатися артродез або ампутація ураженого пальця.
Ці методи належать до резервних варіантів хірургічного лікування та застосовуються лише за суворими показаннями.
Оскільки в основі хвороби Дюпюїтрена лежить патологія сполучної тканини, рецидив контрактури зустрічається досить часто навіть після оперативного втручання (залежить від обраного виду оперативного втручання). Втім, чим більший обсяг видаленої тканини, тим менше виникають рецидиви.
Наприклад, частота рецидивів після дермофасцієктомії, при якій видаляються і уражена фасція, і підшкірно-жирова клітковина, і шкірні покриви, нижча, ніж при звичайній фасціоектомії, де видаленню підлягає тільки фасція.


Хірургічне втручання
Хірургічне втручання в даний час є основним методом лікування хвороби Дюпюїтрена при наявності контрактури, що обмежує функцію кисті. Операції з корекції згинальних контрактур пальців можна розділити на 4 види: 1. Проста фасціотомія,2. Часткова фасціоектомія,3. Тотальна фасціоектомія, 4. Дермофасцієктомія.
Зазначені втручання перераховані в порядку від найменш інвазивного до найбільш інвазивного.
1. Проста фасціоектомія виконується черезшкірно або через невеликі розрізи на шкірі. Завдання хірурга при цьому – відокремити деформовані ділянки тканини і за рахунок цього зняти згинальну контрактуру. Під час звичайної фасціоектомії стягнута тканина лише розрізається, але не видаляється з пальця. Даний вид операції рекомендований на початкових стадіях хвороби, коли згинальна контрактура піддається пасивній корекції в п'ястно-фалангових суглобах.
2. При частковій фасціоектомії видаленню піддаються пошкоджені ділянки долонної фасції.
3. Тотальна фасціоектомія – більш інвазивна операція, при якій видаляється вся долонна фасція, в тому числі і здорова тканина фасції. Сучасні нідерландські настанови не рекомендують її для рутинного застосування.
4. Дермофасціоектомія - найбільш інвазивне оперативне втручання при хворобі Дюпюїтрена. Під час даної процедури видаляються пошкоджені тканини долонної фасції, в тому числі всі нарости і тяжі, шкірні покриви, а також підшкірно-жирова клітковина. Після операції ділянка хірургічного втручання закривається шкірним аутотрансплантатом, для якого використовується повношаровий клапоть шкіри.
Додаткові хірургічні методи
При тяжких, тривалих згинальних контрактурах проксимальних міжфалангових суглобів у деяких випадках застосовують апарати зовнішньої фіксації для поступового розгинання пальців. Їх використання визначається індивідуально, а докази ефективності залишаються обмеженими.
У виняткових випадках тяжких рецидивних контрактур, коли попередні втручання не дали результату, а функція пальця суттєво порушена, можуть розглядатися артродез або ампутація ураженого пальця.
Ці методи належать до резервних варіантів хірургічного лікування та застосовуються лише за суворими показаннями.
Оскільки в основі хвороби Дюпюїтрена лежить патологія сполучної тканини, рецидив контрактури зустрічається досить часто навіть після оперативного втручання (залежить від обраного виду оперативного втручання). Втім, чим більший обсяг видаленої тканини, тим менше виникають рецидиви.
Наприклад, частота рецидивів після дермофасцієктомії, при якій видаляються і уражена фасція, і підшкірно-жирова клітковина, і шкірні покриви, нижча, ніж при звичайній фасціоектомії, де видаленню підлягає тільки фасція.


Консервативні/малоінвазивні методи лікування

Illustration

Незважаючи на те, що хірургічна операція вважається основним методом лікування хвороби Дюпюїтрена, не всі пацієнти готові піти на це. З іншого боку, трапляється й так, що деякі пацієнти, які обрали операцію, можуть бути визнані невідповідними кандидатами через супутні захворювання, вік, слабкість або відсутність соціальної підтримки та допомоги, які так необхідні після хірургічного втручання.
Одним із малоінвазивних методів лікування контрактури Дюпюїтрена є ін'єкційне введення колагенази Clostridium histolyticum (CCH).
Препарат містить ферменти, які розщеплюють колаген у патологічно змінених фіброзних тяжах долонної фасції. Після введення препарату та його дії на тканини проводять контрольоване пасивне розгинання пальця, що сприяє розриву ослабленого тяжа й зменшенню згинальної контрактури.
Клінічні дослідження підтверджують здатність колагенази зменшувати контрактури п'ястково-фалангових (MCP) і проксимальних міжфалангових (PIP) суглобів. Серед можливих небажаних явищ — біль, набряк, гематоми, пошкодження шкіри; в рідкісних випадках стається розрив сухожиль або серйозні алергічні реакції.
Попри підтверджену короткострокову ефективність, колагеназа має обмеження щодо довгострокових результатів.
Серед нехірургічних методів лікування хвороби Дюпюїтрена числяться: променева терапія, ультразвукова терапія, гіпербарична оксигенація, застосування вітаміну Е, ін'єкції кортикостероїдів, фізична терапія та ортезування. Однак більшість цих методів мають обмежену доказову базу. Наразі немає переконливих доказів того, що вони здатні усувати сформовані фіброзні тяжі, стійко коригувати згинальні контрактури або запобігати прогресуванню захворювання.
На ранніх стадіях, за відсутності значних функціональних обмежень, основною тактикою зазвичай є динамічне спостереження.
Фізична терапія може застосовуватися для підтримання рухливості та функціональних можливостей кисті на пре- і після-операційному етапах.


Консервативні/малоінвазивні методи лікування

Illustration


Незважаючи на те, що хірургічна операція вважається основним методом лікування хвороби Дюпюїтрена, не всі пацієнти готові піти на це. З іншого боку, трапляється й так, що деякі пацієнти, які обрали операцію, можуть бути визнані невідповідними кандидатами через супутні захворювання, вік, слабкість або відсутність соціальної підтримки та допомоги, які так необхідні після хірургічного втручання.
Одним із малоінвазивних методів лікування контрактури Дюпюїтрена є ін'єкційне введення колагенази Clostridium histolyticum (CCH).
Препарат містить ферменти, які розщеплюють колаген у патологічно змінених фіброзних тяжах долонної фасції. Після введення препарату та його дії на тканини проводять контрольоване пасивне розгинання пальця, що сприяє розриву ослабленого тяжа й зменшенню згинальної контрактури.
Клінічні дослідження підтверджують здатність колагенази зменшувати контрактури п'ястково-фалангових (MCP) і проксимальних міжфалангових (PIP) суглобів. Серед можливих небажаних явищ — біль, набряк, гематоми, пошкодження шкіри; в рідкісних випадках стається розрив сухожиль або серйозні алергічні реакції.
Попри підтверджену короткострокову ефективність, колагеназа має обмеження щодо довгострокових результатів.
Серед нехірургічних методів лікування хвороби Дюпюїтрена числяться: променева терапія, ультразвукова терапія, гіпербарична оксигенація, застосування вітаміну Е, ін'єкції кортикостероїдів, фізична терапія та ортезування. Однак більшість цих методів мають обмежену доказову базу. Наразі немає переконливих доказів того, що вони здатні усувати сформовані фіброзні тяжі, стійко коригувати згинальні контрактури або запобігати прогресуванню захворювання.
На ранніх стадіях, за відсутності значних функціональних обмежень, основною тактикою зазвичай є динамічне спостереження.
Фізична терапія може застосовуватися для підтримання рухливості та функціональних можливостей кисті на пре- і після-операційному етапах.


Фізична терапія

Illustration

Фізична терапія є важливою складовою післяопераційного відновлення пацієнтів із хворобою Дюпюїтрена.
Її основні завдання — відновлення рухливості пальців, зменшення післяопераційного набряку, профілактика вторинної скутості суглобів, покращення функції кисті та повернення пацієнта до повсякденної активності.
Післяопераційна реабілітація включає терапевтичні вправи, догляд за післяопераційною раною та рубцем, контроль набряку, поступове відновлення сили м'язів і функціональне тренування кисті.
Ортезування застосовується за індивідуальними показаннями.

Сучасні рекомендації щодо післяопераційної реабілітації

Відповідно до Dutch Multidisciplinary Guideline on Dupuytren Disease (2023), післяопераційна реабілітація передбачає:
1. Початок терапевтичних вправ
Рекомендовано розпочинати терапевтичні вправи орієнтовно через 3–5 днів після операції, з урахуванням стану післяопераційної рани, обсягу втручання та рекомендацій хірурга.
2. Відновлення рухливості пальців
Програма терапевтичних вправ може включати:
● Активне та пасивне згинання пальців.● Активне та пасивне розгинання пальців.● Вправи на ковзання сухожиль згиначів.● Розтягування власних м'язів кисті.● Поступове відновлення м'язової сили.● Функціональні вправи для повернення до повсякденної діяльності.
3. Частота та тривалість вправ
Рекомендована частота виконання вправ — 3-6 разів на день.
Загальна тривалість післяопераційної програми зазвичай становить 3–12 тижнів. Вона залежить від загоєння тканин, відновлення рухливості та функціональних можливостей кисті.
4. Контроль набряку та робота з рубцем
Важливими компонентами реабілітації є зменшення післяопераційного набряку, догляд за раною та подальша робота з рубцевою тканиною після відповідного загоєння.
Пацієнту надають рекомендації щодо допустимого навантаження, використання кисті в повсякденній діяльності та поступового повернення до роботи.
5. Ортезування (шинування)
Сучасні клінічні рекомендації не підтримують рутинне призначення ортезів усім пацієнтам після оперативного лікування хвороби Дюпюїтрена.
Ортезування може розглядатися за окремими показаннями, зокрема:
При прогресуючому обмеженні розгинання пальців.
За наявності стійкої суглобової згинальної контрактури.
Після хірургічного вивільнення суглоба (артролізу).
За наявності показань можуть використовуватися індивідуально виготовлені ортези для розгинання пальців із невеликою коригувальною силою.
Тривалість використання визначається клінічною ситуацією.
Індивідуалізація реабілітації
Програма фізичної терапії повинна враховувати вид оперативного втручання, стан загоєння тканин, ступінь залишкової контрактури, наявність болю та набряку, обсяг активних і пасивних рухів і функціональні потреби пацієнта.
Фізичний терапевт регулярно оцінює динаміку відновлення й адаптує навантаження відповідно до клінічного стану пацієнта.

Фізична терапія

Illustration

Фізична терапія є важливою складовою післяопераційного відновлення пацієнтів із хворобою Дюпюїтрена.
Її основні завдання — відновлення рухливості пальців, зменшення післяопераційного набряку, профілактика вторинної скутості суглобів, покращення функції кисті та повернення пацієнта до повсякденної активності.
Післяопераційна реабілітація включає терапевтичні вправи, догляд за післяопераційною раною та рубцем, контроль набряку, поступове відновлення сили м'язів і функціональне тренування кисті.
Ортезування застосовується за індивідуальними показаннями.

Сучасні рекомендації щодо післяопераційної реабілітації

Відповідно до Dutch Multidisciplinary Guideline on Dupuytren Disease (2023), післяопераційна реабілітація передбачає:
1. Початок терапевтичних вправ
Рекомендовано розпочинати терапевтичні вправи орієнтовно через 3–5 днів після операції, з урахуванням стану післяопераційної рани, обсягу втручання та рекомендацій хірурга.
2. Відновлення рухливості пальців
Програма терапевтичних вправ може включати:
● Активне та пасивне згинання пальців.● Активне та пасивне розгинання пальців.● Вправи на ковзання сухожиль згиначів.● Розтягування власних м'язів кисті.● Поступове відновлення м'язової сили.● Функціональні вправи для повернення до повсякденної діяльності.
3. Частота та тривалість вправ
Рекомендована частота виконання вправ — 3-6 разів на день.
Загальна тривалість післяопераційної програми зазвичай становить 3–12 тижнів. Вона залежить від загоєння тканин, відновлення рухливості та функціональних можливостей кисті.
4. Контроль набряку та робота з рубцем
Важливими компонентами реабілітації є зменшення післяопераційного набряку, догляд за раною та подальша робота з рубцевою тканиною після відповідного загоєння.
Пацієнту надають рекомендації щодо допустимого навантаження, використання кисті в повсякденній діяльності та поступового повернення до роботи.
5. Ортезування (шинування)
Сучасні клінічні рекомендації не підтримують рутинне призначення ортезів усім пацієнтам після оперативного лікування хвороби Дюпюїтрена.
Ортезування може розглядатися за окремими показаннями, зокрема:
При прогресуючому обмеженні розгинання пальців.
За наявності стійкої суглобової згинальної контрактури.
Після хірургічного вивільнення суглоба (артролізу).
За наявності показань можуть використовуватися індивідуально виготовлені ортези для розгинання пальців із невеликою коригувальною силою.
Тривалість використання визначається клінічною ситуацією.
Індивідуалізація реабілітації
Програма фізичної терапії повинна враховувати вид оперативного втручання, стан загоєння тканин, ступінь залишкової контрактури, наявність болю та набряку, обсяг активних і пасивних рухів і функціональні потреби пацієнта.
Фізичний терапевт регулярно оцінює динаміку відновлення й адаптує навантаження відповідно до клінічного стану пацієнта.

Патологічний процес

Точна етіологія хвороби Дюпюїтрена невідома, проте дослідники виявили ряд факторів ризику. Найчастіше хворобу виявляють у представників білої європеоїдної раси в Північній Європі. В середньому хвороба настає в 60 років, з віком частота захворюваності зростає. Частіше хвороба вражає чоловіків, проте в більш літньому віці гендерна межа стирається.
Близнюковий метод і дослідження сімей показують, що у хвороби Дюпюїтрена є сильна генетична складова. Так, члени сімей, де хвороба вже зустрічалася, можуть мати більш важкі форми контрактури або можуть зіткнутися з нею в більш ранньому віці.

Передбачувані фактори ризику навколишнього середовища:

● вживання алкоголю● куріння● ручна праця або вплив вібрацій● підвищений рівень глюкози в крові● мала вага тіла, низький індекс маси тіла● використання протисудомних препаратів.

Хвороба Дюпюїтрена часто супроводжується рядом інших захворювань, включаючи: епілепсію, цукровий діабет, ВІЛ, плечолопатковий періартрит і онкологічні захворювання.